Заземлення опор ПЛ понад 1 кВ за ПУЕ:2026: опір, спуски, заземлювачі й приймання

Які опори ПЛ понад 1 кВ заземлюють

Глава 2.5 Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), редакція 2026 р., стосується ПЛ змінного струму понад 1 кВ до 750 кВ, які проєктують, будують заново чи реконструюють (п. 2.5.1). Лінії до 1 кВ — це глава 2.4, про неї йдеться в статті Заземлення металевих опор освітлення й ПЛ 0,4–10 кВ. Для ліній понад 1 кВ п. 2.5.127 вимагає заземлювати:

• опори з грозозахисним тросом або іншими пристроями блискавкозахисту;
• залізобетонні й металеві опори ПЛ 3–35 кВ;
• опори з силовими чи вимірювальними трансформаторами, роз’єднувачами, запобіжниками й іншими апаратами.

Дерев’яні опори, зокрема з металевими траверсами, на лінії без троса й інших пристроїв блискавкозахисту не заземлюють; дерев’яна опора з тросом уже підпадає під перший пункт. Значення нижче взято з ПУЕ (ред. 2026 р.); остаточні для конкретної лінії проєктувальник бере з чинного тексту.

Таблиця 2.5.29: найбільший опір заземлювального пристрою

Допустимий опір залежить від ρ, питомого еквівалентного опору ґрунту на місці опори: що гірше ґрунт проводить струм, то більший опір допускає ПУЕ.

ПУЕ (ред. 2026 р.), п. 2.5.127, табл. 2.5.29. Межі зі словом «до» включають це значення (п. 1.1.18): за ρ = 500 Ом·м діє 15 Ом.

Кого стосується таблиця й що її змінює

• опори з тросом чи блискавкозахистом: до 50 м заввишки значення таблиці, понад 50 м — удвічі менше;
• залізобетонні й металеві опори ПЛ 3–20 кВ у населеній місцевості, опори, що обмежують прогін перетину з інженерними спорудами (лініями, трубопроводами), і залізобетонні та металеві опори всіх ліній 35 кВ: не більше за таблицю;
• опори з апаратами: на ПЛ 110 кВ і вище за таблицею, на ПЛ 3–35 кВ не більше 10 Ом, якщо технічні умови чи інструкція з експлуатації обладнання на опорі не вимагають іншого;
• опори великих переходів із захисними апаратами: не більше 10 Ом за ρ до 1000 Ом·м і не більше 15 Ом за вищого ρ;
• гірські ПЛ на висоті понад 700 м над рівнем моря: табличні значення можна збільшувати втричі;
• двоколові й багатоколові опори: опір рекомендовано зменшувати вдвічі незалежно від висоти.

На лінії з тросом заземлювач, виконаний за умовами блискавкозахисту, має давати потрібний опір за від’єднаного троса, а за іншими умовами — за невід’єднаного (п. 2.5.127).

Ненаселена місцевість 3–20 кВ: природна провідність і штучні заземлювачі

На ПЛ 3–20 кВ у ненаселеній місцевості опір опор не нормують. Його дає природна провідність залізобетонних фундаментів і підземної частини опор, поки питомий опір ґрунту не вищий за межу з таблиці нижче; вище опори додатково мають штучні заземлювачі з опором не більше наведеного (п. 2.5.127).

ПУЕ (ред. 2026 р.), п. 2.5.127.

Коли природну провідність зараховують

На ПЛ 3–20 кВ у ненаселеній місцевості природну провідність підземної частини залізобетонних опор зараховують, якщо стрижні поздовжньої арматури стійок, заземлювальні провідники й штучний заземлювач (коли він є) з’єднано металево. Вертикальні штучні заземлювачі слід ставити не ближче ніж 0,5 м від стійок (п. 2.5.130).

Фундаменти й арматура: що зараховують, а що ні

Залізобетонні фундаменти опор ПЛ 110 кВ і вище можна використовувати як природні заземлювачі, якщо анкерні болти металево з’єднано з арматурою фундаменту, а залізобетон не гідроізольовано полімерними матеріалами; бітумна обмазка на це не впливає (п. 2.5.128).

У глинистих, суглинистих, супіщаних і подібних ґрунтах із ρ ≤ 1000 Ом·м арматуру фундаментів і опор ПЛ 110 кВ і вище використовують як природні заземлювачі: самостійно або разом зі штучними. За ρ > 1000 Ом·м потрібний опір дають лише штучні заземлювачі (п. 2.5.129).

На ПЛ 35 кВ і на ПЛ 3–20 кВ, опір яких визначає табл. 2.5.29, потрібне значення досягають штучними заземлювачами, а природну провідність фундаментів і підземних частин опор враховувати немає потреби (п. 2.5.130).

На перетині з залізницею арматуру залізобетонних опор і приставок, що обмежують прогін перетину, використовувати як заземлювач не допускається (п. 2.5.211).

Спуски: переріз, кількість і арматура залізобетонних опор

Переріз заземлювального провідника (спуску) на опорі має бути не менше 35 мм², а однодротового — діаметр не менше 10 мм (переріз 78,5 мм²). На опорах ПЛ 110 кВ і вище спусків не менше двох (п. 2.5.132).

На залізобетонних опорах як спуски необхідно використовувати металево з’єднані стрижні поздовжньої арматури стійок, напруженої й ненапруженої; за час короткого замикання вони не повинні нагріватися більше ніж на 60 °C, а відтяжки слід використовувати як заземлювальні провідники додатково до арматури. Якщо ці умови виконати неможливо, поза стійкою чи всередині неї необхідно прокласти заземлювальний провідник. На ПЛ 3–20 кВ такий провідник, якщо його не вдається металево з’єднати з арматурою підземної частини, слід приєднувати до штучного заземлювача з опором не більше за табл. 2.5.29, і в населеній, і в ненаселеній місцевості. Трос (який заземлюють за п. 2.5.120) і деталі кріплення ізоляторів до траверси залізобетонних опор мають бути металево з’єднані із заземлювальним провідником (п. 2.5.131).

Глибина, корозія й розміри заземлювача

Заземлювачі опор зазвичай лежать на глибині не менше 0,5 м, а в орній землі — на 1 м. У скельних ґрунтах променеві заземлювачі допускається класти безпосередньо під розбірним шаром над скелею завтовшки не менше 0,1 м; інакше їх рекомендовано класти по скелі із заливанням цементним розчином (п. 2.5.133).

У районах із середньорічною відносною вологістю повітря 60 % і більше та в середньо- чи сильноагресивному середовищі спуски на вході в ґрунт слід захищати від корозії за ДСТУ-Н Б В.2.6-186 (п. 2.5.132). У разі небезпеки корозії самих заземлювачів їхній переріз треба збільшувати або брати заземлювачі з гальванічним мідним покриттям (п. 2.5.132, 1.7.117). Алюмінієві заземлювальні провідники в землі не допускаються (п. 1.7.120).

Найменші розміри сталевих заземлювачів у землі задає табл. 1.7.5:

ПУЕ (ред. 2026 р.), табл. 1.7.5. У сильноагресивному середовищі чорну сталь зазвичай не слід використовувати (п. 1.7.117).

Приймання: що перевіряють і скільки опор

Заземлювальні пристрої на ПЛ перевіряють на всіх опорах у населеній місцевості, на відрізках із найбільш агресивними, зсувними, видувними й погано провідними ґрунтами та, крім того, не менше ніж на 2 % опор від загальної кількості опор із заземлювачами (п. 1.8.202).

Опір вимірюють після приєднання природних заземлювачів (п. 1.8.206). Допустимі значення для ПЛ понад 1 кВ дає табл. 1.8.37: для опор із тросом чи блискавкозахистом, залізобетонних і металевих опор 35 кВ, таких самих опор 3–20 кВ у населеній місцевості й заземлювачів обладнання на опорах 110 кВ і вище вони збігаються з табл. 2.5.29 (для опор із тросом чи блискавкозахистом заввишки понад 50 м удвічі менші). Для обладнання на опорах 3–35 кВ таблиця відсилає до п. 2.1 табл. 1.8.36, для опор 3–20 кВ у ненаселеній місцевості — до глави 2.5.

Місце приєднання заземлювального пристрою до залізобетонної опори має бути доступним для вимірювань без піднімання на опору (п. 2.5.127). Окремо перевіряють (п. 1.8.203) переріз, цілісність і міцність з’єднань заземлювачів і заземлювальних провідників та пофарбування провідників на вході в ґрунт. Зварювання перевіряють ударом молотка, а контактне з’єднання справне, якщо його перехідний опір не перевищує 0,05 Ом.

Потрібний опір задає проєкт заземлення, а підтверджують вимірювання після виконаних робіт. Опори — на сторінці Опори ЛЕП, закладні деталі фундаментів — у статті Фундаментні закладні ФПО, ФПМ, ФКМ.