Види блискавкоприймачів: стрижневі, тросові, сітка, природні

Типи блискавкоприймачів

За ДСТУ EN 62305-3:2021 (п. 5.2.1) систему перехоплення блискавки можна скласти з будь-якої комбінації стрижнів (разом з окремими щоглами), натягнутих тросів і сітчастих провідників. Природні компоненти, тобто металеві частини самої споруди, які підходять під умови стандарту, розглядають окремо від цих трьох елементів (п. 5.2.5).

Радіоактивні блискавкоприймачі стандарт не допускає.

ДСТУ EN 62305-3:2021, п. 5.2.1, 5.2.2, 5.2.5, 5.3.2, табл. 2, рис. E.13–E.16. Висоту, до якої діє метод захисного кута, і зону захисту розбирає стаття про розрахунок.

Стрижневі блискавкоприймачі й окремі щогли

Стрижневий блискавкоприймач — вертикальний стрижень на покрівлі, на стійці або на окремій щоглі. Стандарт радить розміщувати приймальні елементи на кутах, виступних точках і ребрах, особливо на найвищих рівнях усіх фасадів (п. 5.2.2). Стрижні на покрівлі з’єднують між собою, щоб струм розподілявся між ними (п. 5.2.1).

Окрема щогла стоїть окремо від споруди, і на ній (або на кількох таких щоглах) розміщують стрижні ізольованої системи. Якщо щогла металева або з взаємопов’язаної сталі залізобетону, додаткові струмовідводи на неї не потрібні (п. 5.3.2). Щоглі не з металу й не з такої сталі потрібен принаймні один струмовідвід.

Саме таку роль виконують наші громовідводи: багатогранна гнута стійка 5–40 м з блискавкоприймачем на вершині. Щоглу можна поєднати з освітленням чи антенами. Як сталева стійка працює струмовідводом і чому важливі стики секцій, пояснює стаття про сталеву щоглу як блискавкоприймач.

Зону захисту стрижня визначають за одним із трьох методів. Їх, класи системи й приклад розрахунку описано в статті про розрахунок зони захисту; тут їх не повторюємо.

Тросові блискавкоприймачі

Натягнутий трос — горизонтальний провідник, закріплений на опорах. У ізольованій системі його тягнуть між двома щоглами: між тросом і дахом лишають роздільну відстань (рис. E.14 ДСТУ EN 62305-3:2021). У неізольованій системі трос може йти вздовж гребеня покрівлі на заданій відстані від неї (рис. E.16).

Вимога до струмовідводів проста: на кожну опорну конструкцію тросового приймача потрібен принаймні один (п. 5.3.2). Для одного троса діє те саме правило.

Сітка на покрівлі

Сітка — провідники, прокладені по поверхні. Стандарт називає цей метод придатним для плоских поверхонь (п. 5.2.2). Найбільший розмір комірки залежить від класу системи блискавкозахисту (табл. 2): 5×5 м для I класу, 10×10 для II, 15×15 для III й 20×20 для IV.

Якщо сітку роблять ізольованою, на кожному опорному кінці дроту потрібен принаймні один струмовідвід (п. 5.3.2).

На пласкій покрівлі, де може збиратися вода, приймачі кріплять над найвищим можливим рівнем води (п. 5.2.4, примітка).

Природні блискавкоприймачі

Природним приймачем може стати металева частина споруди, яка надійно з’єднана й задовольняє умови п. 5.2.5. Усі інші природні компоненти стандарт називає лише доповненням до системи (п. 5.1.3).

• металеве покриття покрівлі: надійний електричний контакт між частинами, товщина не менша за значення з табл. 3, відсутність ізоляційного шару; тонку фарбу чи асфальт (1 мм) або ПВХ (0,5 мм) ізоляцією не вважають;
• металеві конструкції під неметалевою покрівлею (ферми, з’єднана сталь залізобетону), якщо пошкодження покрівельного матеріалу припустиме;
• декор, поручні, труби, парапети: переріз не менший, ніж у стандартних приймальних елементів;
• металеві труби й резервуари на покрівлі: переріз за табл. 6; для ємностей із займистим чи вибухонебезпечним вмістом ще й товщина стінки не менша за t з табл. 3 та безпечне нагрівання внутрішньої поверхні в місці удару (додаток D). Якщо цього не підтверджено, ємність не вважають приймачем, а долучають до споруди.

Трубопровід із займистою сумішшю не вважають природним приймачем, якщо прокладки у фланцях неметалеві або фланці не з’єднано електрично (п. 5.2.5, примітка).

Чи годиться конкретна покрівля, залежить від розрахунку й обстеження об’єкта, а не від цього переліку.

Ізольована й неізольована система

Ізольована зовнішня система блискавкозахисту — така, де приймачі й струмовідводи розміщені так, що шлях струму не торкається захищуваної будівлі. У неізольованій шлях струму може контактувати з будівлею (п. 3.3, 3.4).

У більшості випадків зовнішню систему можна приєднати до будівлі. Ізольовану варто розглянути, якщо термічні й вибухові ефекти в точці удару або на провідниках можуть бути небезпечними для будівлі чи її вмісту: типові приклади — займиста покрівля, займисті стіни, зони ризику вибуху й пожежі (п. 5.1.2). Ще один привід — очікувані зміни в будівлі чи її використанні, які потребували б переробки системи.

Неізольовані приймачі кладуть на поверхню негорючої покрівлі. Для горючої стандарт вимагає особливої уваги до відстані: достатньо не менше 0,15 м для солом’яних дахів без сталевих опор і не менше 0,1 м для інших горючих матеріалів (п. 5.2.4).

Побудову методом захисного кута показано на рис. E.13 і E.14 для ізольованої та на рис. E.15 і E.16 для неізольованої системи.

Що надіслати для підбору громовідводу

Для громовідводу на нашій стійці напишіть, який це об’єкт, які розміри території треба захистити, яку висоту вважаєте потрібною й який вітровий район. Додайте, чи потрібні на щоглі освітлення або антени. Клас системи вкажіть, якщо оцінку ризику вже виконано; чого не знаєте, залиште порожнім.

Тип приймачів, клас системи й проєкт блискавкозахисту будівлі визначає проєктувальник. Ми пропонуємо конструкцію стійки за вихідними даними; монтаж виконує ліцензована будівельна компанія-партнер. Вироби — у розділі Громовідводи, блискавкоприймачі; як обрати громовідвід — у статті Блискавкозахист щогл і веж, а слова «громовідвід» і «блискавковідвід» розрізняє стаття про терміни.